До 330 -річчя Миколи Даниловича Ханенка- мецената, мемуариста України в період Гетьманщини.

 

Микола Данилович Ханенко народився близько 1690 р. і залишив своє ім'я в українській культурі як автор двох діаріушів: малого й великого. Малий діаріуш він написав, бувши канцеляристом генеральної канцелярії, тобто цей документ писався таки з державного завдання. Великий же його діаріуш має приватний характер. Звався він «Партикулярний журнал, чи для пам'яті щоденна записка", а вівся з 9 листопада 1719 р. по 29 січня 1754 р. з перервами. Вчився Микола Ханенко в Київській академії, принаймні в 1709 р. був у класі поетики, але вже наступного року вступив на військову службу і в 1711 р. брав участь у Прутській кампанії. По тому став канцеляристом, із 1717 р., при гетьмані Іванові Скоропадському, з 1721 р. — старший канцелярист. Після смерті гетьмана посланий Павлом Полуботком до Петра І з петицією про російські утиски в Україні і пробув там рік. їздив разом з козацькою старшиною та П. Полуботком у Петербург, був заарештований і просидів рік у казематах, кілька разів його катували в Таємній канцелярії. З 1728 р. Микола Ханенко — полковий стародубський суддя, в 1729 р. виконував обов'язки генерального писаря. З 1736 по 1737 р. був наказним полковником для утримання прикордонних форпостів під Києвом. Із 1738 р. став полковим обозним Стародубського полку, брав участь у Кримському поході як наказний стародубський полковник, після походу — генеральний бунчучний. У 1740 р. — член генерального суду, в 1741 р. — генеральний хорунжий, у цьому чині пробув до смерті (1760).

Малий діаріуш розповідає про події фатальної для України першої половини 1722 р. Старий і хворий гетьман Іван Скоропадський їде в Москву головно для того, щоб хоч якось захистити права та вольності України, які в цей час цілком ігноруються і попираються російською стороною. Цар тримає недужого гетьмана в Москві аж чотири місяці й тільки тоді приймає від нього його статті, загалом з дуже скромними вимогами. І після того завдає гетьману смертельного удару, встановлюючи в Україні Малоросійську колегію. Це примусило гетьмана піднятися на "тихий бунт", він протестує, але безрезультатно, що й стало прямою причиною загострення його хвороби. Через кілька місяців І. Скоропадський помирає, залишивши свою землю у пресумному стані — цю драму й описує діаріуш Миколи Ханенка. Побіч із цим фіксує безліч цікавих фактів з історії українського самоврядування, про економічні відносини в Україні, про заборону її зовнішньої торгівлі, про кволу боротьбу гетьмана проти російської зажерливості, зокрема ката України Олександра Меншикова. Є тут цікава згадка про гетьмана України Пилипа Орлика, виявляється, старшину пильно перевіряли (історія з А. Танським), чи не має вона стосунків із гетьманом-вигнанцем. Але найразючіше звучить опис акту введення в Україні Малоросійської колегії. Цар діє по-диявольському.

 Він милостиво вирішує суперечку Івана Скоропадського з Олександром Меншиковим, власне, дозволяє бути межам у Почепі та довколишніх землях такими, як вони були (але тільки позірно, бо згодом О. Меншиков і не подумав виконувати царського указу, мабуть, заручився в тому таємною монаршою волею), а натомість пише листа, в якому якнайбрутальніше перекручуються й перебріхуються статті Богдана Хмельницького (пригадаймо, що їх фальшував царський уряд при Юрії Хмельницькому), і, замість резонно відповісти на конкретні й не вельми гострі вимоги українського гетьмана, вдає із себе піклувальника "малоросійського народу" і, ніби в ім'я того ж народу, забирає в нього його права та вольності.