Бібліотека - філія №5 Черкаська міська ЦБС

  У новорічні свята хочеться, щоб позитивно-магічних емоцій було якомога більше. Їх ми отримуємо від подарунків, улюбленої страви, гарної пісні, перегляду фільму. А ще є перевірений спосіб – прочитати книгу, яка подарує приємні переживання і доповнить святкові вечори ноткою дива.  «Різдвяні історії»  - Чарльз Дікенс Ще одна новорічна книга для школярів, яка дихає морозом і Різдвом. Іноді смішні, іноді сумні, але все ж, чарівні казки для підлітків і дорослих. Знайомлять читача з традиціями європейського Різдва і особливостями побуту англійців 19-го століття. Це не просто інша версія класичних англійських різдвяних «історій з привидами», а книга з глибоким психологізмом. Захопливі недитячі казки, що несуть віру в дива і добро, без зайвого моралізаторства, а виключно за допомогою захопливого наративу. «Ожинова зима» Сара Джіо Сіеттл, 1933. Самотня мати Віра Рей цілує свого трирічного сина Даніеля, вкладає спати й вирушає на роботу в нічну зміну в місцевий готель. Вона повертається, що

  14 грудня 1840 року народився Михайло Старицький — батько українського театру і драматургії, один із засновників українського Театру Корифеїв, автор п’єси „За двома зайцями” та автор відомої пісні „Ніч яка місячна, зоряна, ясная". Головним жанром роботи в літературі для Старицького була, звісно, драматургія. На початках він просто займався адаптацією невеликих прозових творів для сценічної постановки. Проте, вже в ході своєї літературної кар’єри він напише велику добірку драматичних творів. З цього списку відокремлюються соціальні драми: «Не судилось», «Талан», та інші. Проте головною роботою Старицького вважається історична драма «Маруся Богуславка». В ній він якнайповніше розкриває власний талант в написанні сильних духом характерів та проявляє себе майстром гострих драматичних постанов.   Підсумовуючи, Михайло Петрович Старицький, безумовно, важлива персона в історії становлення українського театру. Він займався організацією всім відомого театру корифеїв, а також доповнив

Сьогодні, 7 грудня, в нашій державі святкують  День української хустки. З історії української хустки За часів Київської Русі жінки використовували як головний убір убруси — рушники білого кольору, часто прикрашені вишивкою, укладені навколо підубрусника (невеликої м’якої шапочки, що збирала та прикривала волосся). Убрус зав’язували або підколювали під підборіддям. Його краї покривали плечі жінки. У теплу пору року убрус могли закріпити обручем, а в холоди надівали поверх нього хутряну шапку. Особливо цінним вважали убрус із шовкового оксамиту, який передавали з покоління в покоління. З часом на місце убрусу прийшов очіпок, на який зверху надівали намітку (серпанок чи перемітку). За розповідями іноземців, ще у XVI–XVII століттях традиційним головним убором жінки Подніпров’я була біла бавовняна хустка. Іноді її прикрашали геометричним орнаментом, вишитим різнокольоровими нитками, шовком, золотом чи сріблом. З XVIII століття в моду ввійшли хустки з яскравим квітковим орнаментом (часто

  Григорій Сковорода  (1722–1794),  український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог 3 грудня виповнюється 299 років від дня народження українського філософа, просвітителя-гуманіста, філософа, поета, а багато хто додає: і містика – Григорія Сковороди Образ Григорія Сковороди оточений переказами та легендами, які з вуст в уста передавалися десятками років.   За словами його сучасників, він завжди мав при собі Біблію, записники з творами та думками, а також сопілку (чи флейту). Мандруючи, він спинявся у добрих людей, які приймали його не за гроші, а для того, щоби послухати. Він розповідав про інші міста та країни, про слово Боже та про науку, а ще по-дружньому підказував та давав практичні поради для життя. Слава про таку надзвичайну людину швидко розлетілася, тож мислителю були скрізь раді, його чекали. Оскільки він мав знайомих в усіх куточках країни, вважається, що завдяки його впливові відбулося відкриття Харківського університету. Ідею про навчальний заклад вирішив в