Чи існувала насправді Маруся Чурай?

 Згідно з переказами, Маруся Чурай народилася в 1625 році й жила у Полтаві. Вона була дочкою козацького сотника Гордія Чурая, який став одним із лідерів антипольського повстання. Їхній будинок у Полтаві нібито стояв на березі Ворскли, неподалік Хрестовоздвиженського монастиря, що зберігся досі. Батько Марусі був старшиною під час повстання Острянина і був спалений на багатті у Варшаві як бунтівник.

Маруся лишилася жити з матір'ю. Дівчина вирізнялася неймовірною красою та мала багато залицяльників, серед них був молодий козак Іван Іскра. Але вона була закохана в іншого — Гриця Бобренка, сина хорунжого Полтавського полку, з яким таємно заручилася.

Незабаром, у 1648 році, Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Маруся Чурай чекала на нього чотири роки, проте коли хлопець повернувся, виявилося, що він покохав іншу — дівчину Ганнусю із заможної сім'ї. Важко переживаючи зраду, Маруся Чурай вирішила отруїти себе зіллям. Але отруту випадково випив Гриць, коли прийшов на зустріч із Марусею.

Полтавський суд засудив Марусю Чурай до страти, але її амністували універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра. Марусі Чурай приписують авторство таких пісень, як "Засвіт встали козаченьки" (інша версія "Засвистали козаченьки"), "Віють вітри, віють буйні…", "Сидить голуб на березі", "Зелененький барвіночку", "На городі верба рясна", "Котилися вози з гори", "Шумить-гуде дібровонька", "В кінці греблі шумлять верби", "Ой у полі вітер віє" та "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці".