Джейн Остін.

 Джейн Остін (1775—1817) і досі по праву вважається «першою леді» англійської літератури. Її «романи звичаїв» підкоряють ось уже третє століття щирістю, тонким психологізмом, істинно англійським гумором і є обов’язковими для вивчення в коледжах і університетах Великої Британії. Джейн Остін народилася 16 грудня 1775 грудня в сім’ї священика англіканської церкви в Стевентоні, Гемпшир. Джейн мала шість братів і сестру Касандру, яка була її найближчою подругою все життя. Освіту письменниця отримала переважно вдома. Перші 25 років Джейн провела в Стівентоні, в будинку її батька. Тут були написані її перші романи: «Гордість і упередження», «Розум і почуття», «Нортенгерское абатство», хоча вони і не були опубліковані дуже довгий час. У 1802 році родина переїхала в місто Бат, а в 1809 в містечко Чаутон. Живучи в Чаутоні, Джейн почала публікувати свої твори. Вона не вийшла заміж, хоча й отримувала пропозицію принаймні один раз.

Писала Джейн майже все життя, та публікуватися почала лише після того, як їй виповнилося 35. Її романи — результат тривалої роботи. Кілька з них були опубліковані посмертно, кілька залишилися незавершеними, оскільки письменниця захворіла й померла доволі рано.

Світ творів англійської письменниці — світ звичайних чоловіків і жінок, доволі буденний, розмірений і в той же час не позбавлений драматизму. Тонкий психолог і знавець людського серця, письменниця створила надзвичайно виразні й правдиві образи. Багато романів письменниці були екранізовані і суспільство побачило прекрасні фільми. згадаємо деякі з них.

Чи є взагалі фанати Джейн Остін, у яких улюблений роман письменниці – мелодраматичний «Менсфілд-парк»? Навряд. Але постановниця Патриція Розема перетворила найменш популярну історію Остін у красивий феміністичний фільм – навіть ввічлива та слухняна головна героїня (Френсіс О’Коннор) тепер стала більш рішучою, впевненою у собі та сміливою.

Джо Райт – головний любитель історичних драм у британській кіноіндустрії, тож не дивно, що саме він зняв найкращу адаптацію «Гордості та упередження». Найбільше досягнення режисера тут – те, що він у фільмі напряму цитує першоджерело, але при цьому репліки героїв здаються цілком природніми та звичними. На відміну від багатьох інших британських костюмованих драм, «Гордість і упередження» не виглядає затягнутим чи занадто мелодраматичним – навіть тоді, коли герої протягом цілих сцен ходять кругами у розкішних садах і завуальовано обговорюють свої почуття.